Цього літа
я потопаю
у маках –
морі крові,
що розлило
воду свою
до берегів
затишку мого.
Вітер подунув –
і маки схилили
свої голівки додолу;
віддали честь і хвалу
новому владарю
світу сього.
Ну хто б не вклонився
перед вітром –
новим божеством
цього спекотного сезону?
…І я поклонився.

Літо у яскраво чорних тонах.
Літо мого останнього смутку.
Літо чийогось щирого горя.
Літо кривих посмішок.
Літо апатичного сміху.
Літо несправжніх сліз, на проміле солоніших за Мертве море.
Літо болісних і гострих, як ножі, слів.
Літо невтішних снів.
Літо загублених знахідок.
Літо нових втрат старих друзів.
Літо безпричинного безпам’ятства.
Літо звично безсонних ночей.
Літо гіркувато-солодкавих рань.
Літо немислимо спекотних днів і безглуздих нудотних вечорів.
Літо зимової одноманітності.
Літо затертих стереотипів.
Літо перекреслених сподівань.
Літо надмірних пересторог.
Літо непередбачуваних (якби ж то…) наслідків.
Літо грубіянів та покидьків (чи то пак, підкидьків?).
Літо життєвого досвіду, у гробі я його бачив!
Літо очікуваної та бажаної:
а) смерті;
б) народжуваності.
Літо правдивої брехні.
Літо мазанини, ліпнини та писанини.
Літо паралітичних рефлексій.
Літо маразматичної молодості.
Літо пустощів та витівок, таких невинних і жорстоких.
Літо невиправ[да]них грішників-блудниць.
Літо завчасного грому і несподіваної зірниці.
Літо розмитих дощем небес.
Літо ненависного людині* світу.
Літо порахунків, прорахунків та розірваних стосунків**.

* «Чи не про мене річ?»
** «…із життям?»