…нестерпно добре
заплющені очі
і темрява
це поїзд зупинився між містами
несамовитий крик німого
досить!
шибки змучилися плакати
дуже скоро
буде ще
щось
міжміський потяг
мене тягне
я би вийшов надвір
ніби зачувши мої наміри
сердито смикнулися вагони
і я опустив газету на голову
поїзд рушив
закоцюбли ноги
засвистів локомотив
втретє розгублено витер я чоло
ніколи не любив їздити й сидіти;
рух у спокої
та покрутив лиш головою
вже вдруге на мене нападав сон
все
вагони залягли у зимову сплячку
на закляклі ноги накинувся плед
я сам у купе
поїзд один
у цьому [богом забутому] світі
усі самі
собі
говорять
їхні слова йдуть точно
в такт моєму серцю
як механізм швейцарського годинника
(це я про вагони)
так-так – тук-тук – так-так – тук-тук
але не «тік-так»
та як би там не було
а далі я прокинувся
мені можна:
ніс змерз
довелося розігнати сни
і кров по тілу
повільно рушивши
я глянув на них
вони все ще були
і хотіли
діти мороку?
очі вікна