Користувацька панель

Вітаю Вас, Гість!

Логін:
Пароль:

Допомога сайту

Будь ласка, натисніть на одне із пропонованих нижче посилань. Дякуємо!!!

Цитатник

Пошук

Пошарудіть сторінками у пошуках потрібного Вам слова або навчіться читати поміж рядків...

Реклама

Онлайн-перекладач

...слів і фраз
з на

...сторінки

Орфографія:

Система Orphus
Титулка » Примітки на марґінесі » Плюси і мінуси реального націоналізму
Плюси і мінуси реального націоналізму

Для українського національного руху надзвичайно важлива стороння оцінка з середовища опонентів від науки. Прикро, що інколи це зводиться до намагання довести гріховність і сучасну безперспективність націоналізму в умовах глобалізації. Безпорадність українського націоналізму вважається аксіомою, тому націоналістам рекомендують обмежитись побутовим патріотизмом, щоб не провокувати протистояння, якими вони не можуть управляти і не руйнувати “цю країну”. Принаймні таке резюме з публікації доктора філософії в галузі права, депутата Партії Регіонів, Олександра Прогнімака “Про націоналізм, патріотизм і мазохізм” в “Українській правді”. Автор висуває цілий ряд дискусійних тез, які залишати без відповіді аж ніяк не можна.

Концепція “гріховності” націоналізму

Автор виводить біблійний початок епохи націоналізму від “Вавилонського стовпотворіння” , коли амбітні будівничі вежі до небес несподівано для себе заговорили різними мовами. Він вважає націоналізм гріхом гордині, яка вносить лише нерозуміння і страждання, після чого народи мають прозріти і відмовитись від націоналізму, що заважає жити.

Якщо йти за логікою автора, то відмовившись від націоналізму, людство знову почне будувати “Вавилонську вежу”, знову буде покарано і так без кінця. Насправді разом з мовою люди від Всевишнього одержали і новий закон самобутнього співжиття і взаємопідтримки - націоналізм. Це наука одноплемінної любові і самозахисту, яка не має нічого спільного з гординею і назвати яку гріхом можна лише ігноруючи відмінність причини від наслідку. Український націоналізм цілеспрямовано століттями знекровлюється шляхом політичного витіснення української мови і самобутніх цінностей з вжитку впливовою верствою суспільства. Саме такі дії і є гріхом проти Божого замислу облаштування життя людства за родами і мовами , проти права людини на молитву душі рідною мовою. Як людські душі записані в Книгу Буття за іменами, так і народи духовно зберігаються в мові і родових традиціях. Націоналізм не дає пропасти народові, загубитись безликим натовпом перед зором Творця, тому він є любов і сторож справедливого порядку людського життя. Ті, хто бореться з націоналізмом, творять тяжкий гріх проти встановленого Всевишнім людського порядку на землі.

Штучні класифікації націоналізмів

Автор вважає, що націоналізм пов’язаний виключно з існуванням держави, що не є обов’язковим і світовою історією та прикладом українського націоналізму. Для націоналізму важливою є сама ідея держави, але тільки як інструменту захисту інтересів та духовних цінностей народу. Зациклення на державі як фетишизованій владній машині може навіть зашкодити природному націоналізмові. Після проголошення незалежності України ми поспіхом збудували держави з підручного пострадянського матеріалу, аби швидше, але при цьому зазнали втрат власного націоналізму. Внаслідок цього держава потерпає від дії зовнішніх негативних чинників у гуманітарній сфері, мові та інформаційному просторі. Сучасне доволі складне економічне становище України теж є наслідком відставання процесу відновлення українського націоналізму від темпів формального державного будівництва. Націоналізм відновлюється ґрунтовно і не так швидко, тому концентрація уваги лише на економічних реформ, що пройшли тестування націоналізмом. Через штучні перешкоди розвитку українського націоналізму відбуваються кризи і втрачається консолідація влади, суспільства... Так цілеспрямована політична дія певних сил проти українського націоналізму неминуче трансформується у шкоду національним інтересам, приносить страждання більшості громадян України.

Не можна погодитись з твердженням пана Прогнімака, що націоналізм сприймають з презирством в державах, де панує гармонія. Націоналізм і є національною гармонією, він створює велику стійкість політичної системи влади проти зовнішнього втручання і негативного впливу. В державах, де панує націоналізм, про нього ніхто не говорить ні добре, ні погано, його не відчувають, як ніхто не звертає увагу на присутність повітря і його важливість для життя людини. Націоналізм - це повітря життя вільної нації, недостача якого дуже відчутна лише в час загрози приневолення до чужої мови і колоніального порядку. Немає жодної рації в твердженні автора, ніби націоналізм виникає як порятунок, але насправді приносить ще більші проблеми. Будь-яка боротьба завжди створює комусь проблеми, але націоналізмом народ їх долає. Можливо автор мав на увазі проблеми для колонізаторів, то це вірно.

Пропонуючи звести дві головні сутності націоналізму до тез: “вірність нації і державі” та “ідеології національної вищості”, автор явно лукавить. Відданість нації він називає “особистісною асиміляцією”, яку націоналісти називають патріотизмом., що насправді є любов’ю до Вітчизни. Про яку «асиміляцію» особи може йти мова, коли особа є вільним і самобутнім представником, тілом від тіла нації? Можливо це сказано для нього, щоб формально протиставити націоналізм любові до Батьківщини? Звісно, коли поняття Батьківщина і досі розуміти в радянському сенсі, але це для совка. Для українського націоналіста Батьківщиною є вільна Україна. Протиставляння націоналізму любові до Батьківщини – це щось з пронафталіненого арсеналу комуністичної ідеології боротьби з українським буржуазним націоналізмом. Любов до Батьківщини не повинна бути абстрактною і для націоналіста вона справедливо направлена на сущих в Україні людей. Взірцем має бути любов і згода між етнічними українцями, яких найбільше. Не зрозуміло, чому автор вважає гасло Тягнибока “Українці, бережіть себе!” фальшивим і з “контрацептивним відтінком”. Дехто міг би сприйняти це як образу, але націоналісти не ображаються, розуміючи причини нелюбові людей, сповнених гріхом чужої національної гордині. Націоналісти ж стараються для всіх громадян, тому все більше вільних, не вражених гріхом гордині людей діють я націоналісти, щиро підтримуючи бажання кожної людини зберігати і розвивати особисту етнічну самобутність.

Не можна повністю погодитись з тезою пана Прогнімака про те, що абсолютного поняття націоналізму не існує, лише “ексклюзивні”, неповторні.націоналізми. Звісно, кожна нація реалізує власний націоналізм неповторно, але теорія і світові закономірності націоналізму існують. Теорія націоналізму має глобальне значення як теорія самоорганізації і самостійного буття націй. Можна зрозуміти автора, адже він хоче представити первинною ексклюзивність нації. Так можна назвати нацією будь-які утворення, хоч бізнес-імперію Білла Гейтса. Не дивно, що автор сприймає цілком серйозно відому йому американську дослідницю Лію Грінфельд з її поділом націоналізму на три типи: індивідуалістичний, колективний громадянський і колективний етнічний. Індивідуалістичний націоналізм насправді є абсурдом космополітизму, адже націоналізм відбувається водночас в індивідуальному, етнічному і громадянському вимірах, або не існує взагалі. Не можна вважати для націоналізму первинними демократичні права і свободи, а мова, історія , релігія і раса вторинними – вони завжди однаково важливі в національній державі. Подібні протиставлення виглядають наївними спробами підмінити націоналізм його протилежністю - космополітизмом.. націоналізмом і в такий спосіб дискредитовувати і знищувати як ідеологію. Хоча космополітизм є колишнім націоналізмом, зіпсований гріхом гордості і зневагою до націоналізму аборигенів. Якось незручно за тих, хто поведінку американців називає “мягким” , індивідуалістичним націоналізмом, інакше особливим американським патріотизмом. Про який націоналізм може йти мова в державі, яка сформувалась як колонізуючий конгломерат націй з домінуванням англійської, а зараз виконує роль наймогутнішої зверхдержави? Це звичайна солідарність дуже ситого споживацького суспільства, готового захищати свій вигідний статус від найменшої загрози обмеження інтересами інших націй світу. З часом американський націоналізм цілком можливий, але без гордині світового провідника демократії і нездорового переймання справами решти світу.

За класифікацією Лії Грінфельд другий тип націоналізму базується на “особливому культурно-політичному фундаменті, створюючи почуття впевненості народу у власних силах і навіть у певній перевазі”. Власне це єдина форма нормального старого європейського націоналізму, але без надуманого “почуття переваги”. Почуття власної гідності на своїй території і почуття переваги на чужій землі – це різні, навіть протилежні речі. Йдеться не про “поміркований” націоналізм, а звичайний, бо жорстким чи мирним він буває не з власної волі, а в захисті з вини колонізаторів. Це націоналізм Франції, в цьому немає заперечень, а от націоналізм Ізраїлю - це щось інакше, основане на релігійній основі, тому це тема окремого дослідження.

Не можна погодитись з тим, що колективний етнічний націоналізм оснований на «глибокому комплексі національної неповноцінності». Етнічний націоналізм справді базується на вірі в унікальність етносу, неповторності його мови і традицій, але так думає кожна нація, поважаючи національні подібні почуття інших. Важко зрозуміти тих, які намагаються шукати в цьому негатив чи загрозу правам людини. Не витримує критики теза по те, що концентрація на внутрішньому, духовному чи історичному минулому може заважати новим успіхам. Навпаки, якщо немає такої самоконцентрації, стають неможливими феномени типу “японського чуда”, майбутнього “українського дива” та інші. Немає націй, які дивляться тільки в минуле і українці не виняток. Що ж до порівняння особливостей націоналізму, то німецький націоналізм нічим не гірший від французького. Не можна вважати російський і український націоналізм однотипним і примітивно трактувати як “приглушене почуття заздрості”. По перше, як для українського, так і для російського націоналізму властива тяга пізнати світ після періоду ізоляції і мрія зайняти в ньому гідне місце. При цьому треба навчитись відрізняти шовінізм від націоналізму. Шовініст заздрить, а націоналіст облаштовує власне життя, не зазіхаючи на добро сусіда. Тому вважати український націоналізм таким, що оснований на заздрості і комплексі неповноцінності можна тільки тоді, коли в очі не бачити справжніх українських націоналістів, або впритул не бажати їх помічати. До речі, націоналісти є звичайними громадянами і не зобов’язані носити таблиці на грудях чи зголошуватись на перепис соціологів. Тепер про міф заздрості українців. Навіщо українцям, які живуть на такій благодатній і багатій землі ще комусь заздрити? Щодо Росії, то ми повинні довірити її винятково російським націоналістам, яким по-душі все, що вони там творять - це їхній вибір і право.

Абсурдно заздрити Росії в тому, що вона більша, має більше газу, має можливість пхати на наше телебачення всілякі свої фільми, закидувати нас своїми газетами. Це зовсім не означає, що Росія краща, їхні фільми кращі, журналісти професійніші і менш заангажовані. Вони просто інші і ніколи не замінять наше оригінальне, українське. Хто заздрить, той ще не годиться бути націоналістом. В Україні немає проблеми якості націоналізму, націоналістами стають повільно, але невідворотно - життя заставляє.

Пан Прогнімак сподівається “ошелешити” простакуватого читача “науковим відкриттям” – ніби українському націоналізмові властивий мазохізм. Може він не знає, що серед націоналістів з УПА, які вмирали зі словами “Слава Україні!”, мазохістів не було, а сучасні націоналісти впевнено почуваються у своїй державі. Вони поки-що не в парламенті, не сприймають домінуючий там партійний мазохізм “штиків фракцій” перед особами лідерів. Правда, Мазох таки народився в Західній Україні, але націоналістом він точно не був. Дивно чути від науковця вирок українцям - “ображена нація”, “інфантильна нація”, “нація-дитина”. Звісно, період колонізації для українців не минув безслідно, тому це нація із значно пошкодженим набутою хворобою малоросійства національним організмом, але ж наука говорить про нації в розвитку і тому українська нація дуже швидко відновлюється, деколи завдяки шоковій терапії і тиску недоброзичливців зі сторони. Інколи українцям дозволено картати інших українців за повільність, зневіру чи нерішучість, але це не ж не вирок, а засіб морально пробудити багатьох до активного націоналізму. Незалежно від бажання людина приречена жити в нації як у вільному, комфортному співтоваристві. Цілком нормальним є не тільки для президента, а і для простого українця казати: “моя нація”. Не варто панові докторові філософії з цього кепкувати, як і вважати обов’язок шанувати жертви Голодомору “символом всенародної образи”, а трагедію Крут розуміти як національну поразку. Дивно чути від науковця цитування Бузини, називаючи історичними невдахами Мазепу, Бандеру, Шухевича і Петлюру - це вже із жанру політичної пропаганди проти розвитку націоналізму в Україні. В усіх державах світу націоналізм існує і це не суперечить національній науці, а в Україні науковець може називати націоналізм безперспективним, бо так написано в якійсь партійній програмі.

Автор вважає післямайданні розчарування народу позитивом, який разом з розчаруваннями відверне українців від націоналізму і спонукає обрати дрібну хитрість у виторговуванні “прагматичних вигод”. Радить культивувати “непомітний націоналізм”, бути “більш гнучкими” і не дуже відвертими у власному націоналізмі, мовляв без націоналізму можна багато що “вихитрувати”. На прикладі “газових угод” з Росією ми вже знаємо, чим це закінчується - політичним мазохізмом. Націоналізм – це спосіб життя і ним ніхто не бравує перед світом. Тактика “непомітного націоналізму”, яку нам радять подібні політичні науковці - це українці повинні імітувати власну відсутність в Україні, а це ж нереально, неможливо навіть на просьбу нардепа. Не можна ставити в приклад американців, які “маскують свій націоналізм” Американці можуть дозволити собі таку гру зі світом, знаючи, що із схованки все одно добре видно вуса і хвіст. Можуть, поки є зверхдержавою, а українцям не заздрісно, адже колись Україна нашими стараннями стане сильною країною “розвиненого націоналізму”. Тепер щодо дотепів автора на предмет, чого українським націоналістам варто вчитись:

   розумінню цілі вчитись в Бандери, а робити гроші в американців,

   міцності духу в героїв УПА, а торгувати газом в росіян,

   єдності слова і діла в японців, а точності таки в німців,

   високій культурі вчитись не треба, її треба захищати від політиків.

Інтелігентного почуття вищості у французів не треба вчитись, достатньо мати гідність українця і не переходити щораз на іншу мову.

Шанувати свою мову треба вчитися у євреїв, а пропаганду зробимо самі, викупивши в когось власне телебачення.

Філософського оптимізму набиратись в єдиній національній вірі.

Єдності вчитись у китайців.

Ксенофобії вчитись не треба, відразу звинуватять щонайменше в антисемітизмі.

І наостанок, в одному мушу визнати правоту пана Прогнімака - замало носити вишиванку, треба кожному бути українським націоналістом. Нації і держави змінюються, але не зникнуть доки є людство. То не біда, що деяким політикам і науковцям націоналізм здається дамоклевим мечем над політикою, здатним “знищити цю країну”. Націоналізм і справді для політики мазохізму є загрозою їхньому спокою, бо вище дрібної політики піднімає українські національні інтереси.

Автор: Володимир Ференц

Переглядів: 2058 | Додав: andygarden | Рейтинг: 0.0/0

Залиште Свій коментар.
Ваша думка має значення!
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]