зачин Дівиця сидить на веранді, їй стиха ворушаться губи. Ворожить на білій троянді: «Він любить мене чи не любить?»      кульмінація

вар. 1

Він любить її чи не любить: яка тут, у біса, різниця? Юнак заговорить їй зуби таким, що й у сні не присниться. Солодким нектаром, мов з грона, поллються слова їй чарівні. Обіцяна буде й корона. Все так, як і личить царівні. У сукні казкового крою він буде її убирати. (Це зветься веселою грою, в яку так обожнюють грати.) Пограється, потім облишить. Обдурить – і зникне довіку. Вона рахуватиме в тиші, аж поки не зіб’ється з ліку...

вар. 2

«Він любить», – пелюстка упала. В пориві шаленості вітер підніс її з долу зухвало, припав і не знає, де діти. Фліртує, таночки заводить. Поводить себе дуже мило. На шлюб домагається згоди. Ось-ось має статися диво… Зрадливець бере попід руку листок молоденького граба. До вальсу запрошує прудко, а першу лишає, нахаба. Невинно кружляє-танцює, волочиться в полі й по клумбі, як справжній світський волоцюга. Тепер усе ясно: «Не любить…»

кінцівка Стебло зостається шпичасте, і дівчині пальчики коле. Одне перед другим нещастя збіжаться, як крапельки крові. Хоча вона буде пручатись щосили, проте мимоволі уже прийняла на причастя уколи гіркої недолі.