Останні муки. Вже недовго
[вам заважатиму]. Дурні
сухоти, кров і тепла ковдра,
ще й цей метелик у вікні.

Колись мені він увижався.
Насправді то було чи в сні?
Очам не вірив, я жахався:
Метелик білий, наче сніг.

Кружляв пір’їнкою метелик,
бриніли крила – так, я чув!
Він підлетів тепер до стелі,
ворушить крильми, я ж мовчу.

Жовтогаряча хризантема
порожевіла. Бракне сліз.
Ранкові сутінки, ще темно.
Тарган по тумбочці поліз.

Стакан з водою коло ліжка.
Він незворушний, як і я.
В моїй руці розтала сніжка.
Вона повзе, немов змія.

Мені стає до болю смішно.
Жалю не чути їх сердець.
Я розумію: тут я лишній.
...І програю останній герць.