так ніби я вже довгих два віки
гнию у цьому сранім гетто
я би подався звідси навтіки
приємнішим здається пекло

газетні вирізки і матюки
на стінах і в душі нелегко
щодня читаю їх я залюбки
бо все близьке мені далеко

я цвяхом видряпав собі вікно
і сонце й місяць одночасно
я бачу в ньому вже давним-давно
ще й доленьку свою нещасну

талан у кутику лежить навзнак
такий пожмаканий і мокрий
не подає мені життя ознак
в кімнаті губиться мій покрик