Чи вже ж не можеш зрозуміти,
Де край брехні, а де безодня;
Для кого в’януть білі квіти;
Чому все йде не так сьогодні?
Хіба ти вмієш бути іншим?
Невже так любиш грим і маски?..
Не вірю в те, щоби спітнівши,
Ти став на ноги, аби впасти.
Та чи не краще буде сісти,
Думки зібрати і всіх друзів,
Розставити крапки на місце,
Де щойно йшов по чорній смузі?
Ти можеш, хочеш… та не робиш.
Остання спроба… От халепа!
У голові тріщать всі крокви.
Твоя любов уже ледь тепла.
От бачиш: можеш зрозуміти,
Що світ брехні – то є безодня.
Тому й змарніли білі квіти,
Які купив ти їй сьогодні.
|