Свіжість давніх почуттів
Після літнього дощу,
Вогкість твоїх уст та слів
На колінах примощу.
Зазирну я в очі неба –
Там побачу каламуть.
Не кажи мені "так треба",
Я не здатен це збагнуть.
Ту усмішку, теплі очі,
Що не бачили тепла,
Відтворити собі хочу
Із паперу та зі скла.
Ті слова і запах ночі,
Що зроблю із полотна,
Пригорнуть до себе хочу,
Тільки ти уже не та.
|