Тебе жаліти – марна справа;
Такі, як ти, уже не плачуть…
Спочатку зліва, потім справа
У ліжку всі пружини скачуть.

З тобою так, немов востаннє.
Твій доторк губ мене бентежить.
Я почуваю, що не в стані
Більш стримувати обережність.

Я розумію, що не вмію,
Та відчуваю, що не вправі
Любить таку, як ти, повію,
Для втіхи вдатну при заграві.

Гадав собі:
               моя потреба
Не схильна борсатись від спраги.
Ти ж довела:
                  мені це треба.
Інакше кепські будуть справи.

Збігає час, а ти смієшся
І клеїш дурня.
                    Вже ж не мало?!
Із мене робиться яєчня,
Із мене мало що зістало…

Прибитий, спущений до краю,
Благаю, – ти мене не чуєш.
Тепер я тямлю, що не знаю,
Наскільки ти все контролюєш.