Знаходячись удома, я не сплю, –
   мені видіння виникають.
Здається, що Книжки мене, як тлю,
   розчавлюють і промовляють:

«Йде часу плин… Ростеш, людино, ти:
   спалахуєш → іскришся → гаснеш.
Відраду прагнеш в чомусь віднайти.
   Вигадуєш богів і гасла;

поганиш тіло з кимсь, а то і сам;
   високі лихословиш власті.
Бо все дозволено?.. Не будь, як Хам, –
   не смійся, та й не треба клясти!»

«А як хто думає, що він стоїть,
   хай стережеться, щоб не впасти,
бо втрапивши в диявольськую сіть,
   того спіткають злі напасті».

«У тобі істина живе, ти ж – в ній.
   Ти образ є та слава Божа.
Із мли виходь і до добра тяжій,
   була щоб в серці днина гожа».

«Із чаші Господа і сатани
   відпити хочеш трохи меду.
А Валтасарів напис на стіні
   пригадуєш? а Ганімеда?»

«Як можеш ти очима, мов туман,
   без сорому в лице глядіти
Подателю життя?» «Не сій бур’ян,
   де посадив Свої Він квіти».

«Чому твій день в хулі, а ніч в гульні?
   Чому ти корчиш з себе бога?
Все черево і розум твій в вині.
   Чому крива твоя дорога?

Чи марно Божий помирав Гонець?
   Він мав вселити страх і віру
у те, що тлінний твій земний вінець.
   А ти все котишся у прірву…»