Присвячується Я.В.

А ніч була і місяць повний,
Залитий кров’ю наших днів.
І навіть зорі виглядали ззовні,
Неначе Він поглинути їх хтів.

Поглинути їх прагнув Він зі мною,
Бо я в тих зорях мріяв, жив.
Мені здавалося все грою.
До того часу я тужив.

Покликав владним голосом, рукою
Він поманив мене. Я полетів.
А дощ надворі був рікою.
Я в ньому плисти захотів.

І я поплив. Більше нічого
Не пригадав. Пропало все.
Попрямував просто до нього.
Дихнула Смерть мені в лице.

І здався голосом страшним, стіною
Постав зненацька звідкись Він.
Та посміявшись наді мною,
Він знехтував становищем моїм.

Відчув я сором. Страх невдачі
Залив мене із ніг до голови.
І я заплакав. Хто ж не плаче,
Коли не стане чадом Тьми?