По кому плаче вранішня роса
Для чого багровіє сонце при заході
Коли уперше сталось братовбивство
Знамення кралося навмисно
Трояндові вінки чорніють не від горя
Роботу слід відкладати поруч
На когось покладатися не варто
Сміливість додає страху іншим
Притьмом настає слабкість
Спокій приходить уночі
Ліжко м’яке коли тепло на душі
Ще вчора все було інакше
Ніколи не слухаю себе
Для чого я говорю подумки
Стезя війни є звичайним автобаном
У храмах духів більше аніж треба
Навіть простір згущується
Нагадування є ознакою невпевненості
Ненавиджу будильники
Трощити і збирати сміття
Двадцять сім кіл мого нещастя
Не сміють бути питальниками
Негайно треба йти
Сварка ненадійна в логіці
Бродяги мають більше свободи
Я хочу бути ними усіма
Якби ж я міг хоч кимось бути
Бо окрім мене тільки батько
Знаходить спокій і мовчання
Його повчання не настирливі
Неквапом він їх гладить
І волосся на голові
Так пристрасно блискотить
Чи миготіти краще
Щогодини і не більше
Дорога вічна
Нею можна йти
В обидві сторони
Все одно доведеться
Повертатись не потрібно
Оглянусь і нема нічого
Таке постійно чи назавжди
?
|